ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
Загальні положення
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Домашнє насильство, у свою чергу, поділяється на такі види:
економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних
ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Куди звертатися по допомогу у випадку домашнього насильства
Якщо особа зіштовхнулася з домашнім насильством або стала його свідком ‒ необхідно звернутися по допомогу за вказаними номерами телефонів:
- Поліція, екстрений номер виклику поліції (повідомити про злочин чи правопорушення) – 102;
- Національна гаряча лінія з протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству – 15-47 (з мобільного чи стаціонарного телефону);
- Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації – 0-800-500-335; 116-123;
- Національна дитяча «гаряча лінія» – 0-800-500-225; 116-111;
- Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0-800-213-103;
- Telegram-чат «Правова допомога протидії насильству»;
Відповідальність за вчинення домашнього насильства
Відповідно до чинного законодавства особи, які вчинили домашнє насильство, можуть нести кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність.
Спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що до кривдника (особи що вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству може бути встановлено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству.
До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:
1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України);
2) обмежувальний припис стосовно кривдника (видається судом);
3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (здійснюється уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України);
4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників (відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).
