ЩО ТАКЕ ДИСЛЕКСІЯ
Дислексія – це нейробіологічний розлад, який виникає внаслідок того, що мозок інакше обробляє інформацію. Часто дислексія спостерігається в кількох членів родини й передається в спадок від батьків дітям.
Це, фактично, означає, що ліків від дислексії немає, і ця особливість супроводжуватиме людину все життя. Проте діти з дислексією переважно мають збережений інтелект, тобто можуть засвоювати програму й середньої освіти, і вищої. Хоча й потребують здебільшого інших підходів, тобто дітей із такими порушеннями відносять до учнів з ООП.
Є дві теорії виникнення дислексії. Перша говорить, що мозок людини з дислексією погано обробляє фонеми, тобто звуки, з яких складаються слова. І, відповідно, ці люди потім не можуть пов’язати звуки із символами, якими ті позначаються на письмі (буквами), якщо це алфавітна система. Унаслідок цього в них порушується й читання, і письмо.
Такі люди погано диференціюють букви під час читання, це називається роcкодуванням. Коли ж потрібно писати, то пускається в дію зворотний процес кодування фонем у графеми, натомість дислектики погано ідентифікують звуки, а тому не можуть грамотно їх відтворити на письмі.
І це не про слух, слухові характеристики можуть бути в нормі – дислектики погано розрізняють саме звуки. Наприклад, вони не можуть сказати, який перший або останній звук у слові, що вийде, якщо їх переставити місцями тощо. Тобто вони не вміють маніпулювати звуками.
Друга теорія говорить, що в людей із дислексією є порушення зорового сприйняття. Знову ж таки, фізіологічно проблем із зором може й не бути. Очі – парний орган, і під час читання ми спрямовуємо їх в одну точку: на букву, склад, рядок. Дії обох очей у цей момент скоординовані. А от діти з дефіцитом зорового сприйняття можуть “бачити” начебто подвоєний або розпливчастий текст.
Уявіть, що ви сидите в 3D-кінотеатрі без спеціальних окулярів. Приблизно так ці люди сприймають друковані рядки.
Останнім часом дітей з особливим сприйняттям літер більшає з кожним роком.
Це пов’язано з тим, що вони багато часу проводять у гаджетах. Це не допомагає розвитку їхнього візуального сприйняття, візуальної обробки інформації. Для читання дуже важливий словниковий запас. У дитини він формується під час діалогу, тобто коли з нею багато розмовляють, читають їй книжки.
У нас зараз спілкування з дітьми поменшало, бо батьки заклопотані, працюють, а в дітей ще немає сили волі, аби змусити себе читати книжку. Коли зростало покоління нинішніх батьків, не було стільки цифрових забавок – може, лише телевізор, де мультфільми транслювали зрідка. Тоді якраз книжка й була основною розвагою, якщо дитина сиділа вдома. Тож нині маємо отаку розплату за розвиток технологій.
ЯК РОЗПІЗНАТИ ДИТИНУ З ДИСЛЕКСІЄЮ
Ознаки дислексії можна помітити вже в перших класах школи. Як правило, саме в цей період дитина починає активно використовувати читання та письмо для навчання.
Насамперед, у такої дитини можуть виникати труднощі із запам’ятовуванням букв. Це слугує першим сигналом. Далі вона може бути неуважною на уроках, оскільки їй складно утримувати концентрацію на поясненнях учителя.
Як правило, такі діти часто відволікаються, думають про своє, у них можуть бути замріяний вигляд, погляд, спрямований у вікно; вони можуть кататися на стільці, люблять щось тримати чи крутити в руках, гризти олівець.
До речі, педагог має розуміти, що ці симптоми – не невихованість, а крайня потреба дитини для концентрації.
Якщо дитина до кінця 1 класу так і не опанувала читання або ледве-ледве читає, то це – серйозний сигнал. Діти, які мають труднощі зі звуковимовою – шепелявлять, не вимовляють окремі звуки, наприклад “р”, – також у групі ризику щодо дислексії. Тобто ймовірність дуже висока, але не 100%-кова.
Ще одна проблема в тому, що дислексія в кожної дитини проявляється по-різному, має градацію від легкого ступеню до важкого розладу. Якщо в дитини легкий ступінь, вона може читати, хоч і повільно, писати диктанти, хоч у них і будуть специфічні повторювані помилки. Часто це пропускання голосних, плутання букв “е” і “є”, “и”, “і” та “ї”, пар глухих та дзвінких, м’якого знаку та “і”. Вивчення правил не допомагає позбутися помилок.
Часто дислексія супроводжується ще й дисграфією (труднощі з писемним мовленням) та дискалькулією (складнощі зі сприйняттям цифр та усного рахунку). В останньому випадку дитині складно здійснювати навіть найпростіші арифметичні дії. Такі діти часто плутають цифровий ряд, забувають окремі цифри.
До речі, їх може бути навіть одна-дві: наприклад, 6 і 9 (найчастіше трапляється) або 7. Дитина може чітко називати весь ряд без цієї цифри, причому в комбінації (17, 27 тощо) вона її також “не бачитиме”. Такий тригер у кожного – свій, що ускладнює корекційну роботу.
Отже, учителю варто задуматися про серйозну розмову з батьками та рекомендувати їм звернутися до інклюзивно-ресурсного центру, якщо в 1 класі дитина:
- має труднощі із запам’ятовуванням букв;
- неуважна на уроках;
- перебуває в безперервному русі;
- має порушення вимови окремих звуків;
- “губить” цифри або плутає літери.
Але тут криється і проблема – не всі батьки готові адекватно сприймати такі рекомендації вчителя.
Часто батьки реагують на зауваження вчителя чи асистента негативно, ображаються, звинувачують педагога, що він не є професіоналом, бо не може навчити їхню дитину читати. Доводиться пояснювати, що таке інклюзивна освіта і яку користь вона принесе їхній дитині.
Тим не менш, у значній кількості випадків вони однаково відмовляються від подальшого обстеження, тому що мають стереотипне мислення, спрямоване не на те, як допомогти дитині, а на те, як це сприйматиме оточення. У результаті вони самі ж порушують права власної дитини на якісне навчання.
ЯК ПРАЦЮВАТИ З ДИТИНОЮ З ДИСЛЕКСІЄЮ В МЕЖАХ ШКІЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Діти з дислексією швидко втомлюються на уроках, їм складно витримати 45 хвилин, концентруючи увагу. Тому важливо в роботі з такою дитиною дотримуватися рекомендацій спеціалістів ІРЦ та ретельно складати індивідуальну програму розвитку (ІПР), навіть якщо йдеться про порушення, яке не потребує модифікації навчальної програми, а лише її адаптації.
Обов’язково треба чергувати період роботи й відпочинку. В асистента вчителя має бути під рукою щось таке, що допоможе дитині швидко перемкнути увагу й розрадитися, але не заважати роботі класу.
Зважаючи на те, що дислексія може бути різною, а тригер у кожної дитини свій, універсального плану корекційної роботи немає, треба виходити з індивідуальних можливостей дитини.
Мультисенсорний підхід. Він полягає в тому, що в роботі з дитиною пускають у дію різні органи чуття та канали сприйняття інформації. Тобто ми не лише слухаємо та читаємо, але й малюємо літери, співаємо, ліпимо їх із пластиліну чи виводимо на кольоровому піску, використовуємо спеціальні картки та формуємо так зоровий образ.
Отже, перший етап – запам’ятати букви, навіть ті, які дитина не сприймає на слух, потім – почати складати їх у склади. Згодом, як правило, процес запускається, проте читання цих дітей однаково відрізняється. Якщо нормотипові діти навчаються читання вже за перший рік у школі, дитині з дислексією може знадобитися 3–4 роки, якщо ситуація складна.
Навіть коли в дитини є складнощі з читанням, це не означає, що вона не може опановувати шкільну програму так само, як її однолітки. Ця дитина потребує допомоги дорослих – батьків, асистента вчителя, корекційних педагогів.
Батьки (та й асистент учителя) можуть читати дитині завдання вголос, і вона буде його адекватно виконувати. Так само – задачі з математики, інформаційні тексти з природознавства та інших дисциплін.
Це працює і в старшій школі – параграфи з географії, історії, теоретичної фізики, біології тощо. З 5 класу навантаження на дитину зростає, з’являється більше предметів, а основний спосіб навчання в школі – це все-таки читання. Діти з дислексією починають швидко втомлюватися, а отже, їхня працездатність падає.
Для батьків є й хороша новина: дитина з дислексією потребує допомоги до закінчення перехідного періоду, тобто приблизно 14–15 років.
На цей момент нейронні зв’язки в головному мозку більш-менш сформовані, а дитина виробила власні методи та шляхи отримання й запам’ятовування інформації.
Створено з використанням інтернет-ресурсів
