САМОЩЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
САМОЩЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(16.02.1967 року народження)
(старший лейтенант, командир мотопіхотного взводу мотопіхотної роти)
Загинув 27.04.2023 внаслідок штурмових дій
і вогневого впливу противника поблизу
с.Кузьмине Сєвєродонецького району Луганської області
Народився 16 лютого 1967 року в радгоспі «Ярославський» Жаксинському районі Целиноградської області (Казахстан).
У трирічному віці разом з батьками переїхали до с.Шулешівка, що на Путивльщині. У 1984 році закінчив Веселівську ЗОШ і вступив до Харківського авіаційного інституту, пройшов строкову військову службу.
Вільно володів німецькою мовою. Працював учителем у рідній школі, викладав німецьку мову та фізичну культуру. Він знав, як зацікавити школярів своїм предметом, вуів до кожного знайти підхід.
Захоплювався футболом і багато часу приділяв роботі з молоддю. Безліч місцевих хлопців пройшли через його футбольну команду. Завдяки тренерському таланту Сергія Миколайовича сільські школярі знали смак спортивних змагань і перемог. Його команда завжди була однією з кращих серед шкіл колишнього Путивльського району. Він був організатором футбольних турнірів у селі серед дітей і дорослих. Сергій Миколайович притягав до себе й викликав довіру. Загострене відчуття справедливості не дозволяло тренеру змовчати, якщо він бачив, що його команду несправедливо засуджують.
Працював інженером з техніки безпеки ТОВ «Агріпорт-Норд». Сергій Миколайович запам’ятався відвертою, щирою, відповідальною та принциповою людиною. Завжди відстоював свою точку зору, при цьому був скромним. Гарний сім’янин, люблячий чоловік і батько.
Після початку повномасштабного вторгнення агресора, коли перші колони російської техніки вдерлися на українські землі, він, не вагаючись, вступив добровольцем до Сумської територіальної громади. У березні 2022 року пішов до лав Збройних Сил України. Сергій Миколайович був командиром 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А4427 (старший лейтенант). Воювати довелося на донецькому та луганському напрямках. Мав поранення нижньої кінцівки, двічі контужений.
Узимку 2023 року, коли після серйозного поранення воїна відпустили на кілька днів до родини, знайшов час, щоб зустрітися зі школярами. Як міг, підібрав слова, щоб розповісти дітям про те, як його побратими боронять нашу землю від ворога. Хлопчики дивилися на нього зі справжнім захватом, розуміючи, що слухають слова героя.
Після поранень йому пропонували працювати при штабі, але він не покинув своїх побратимів, сказавши: «Або я додому приїду сам з перемогою, або привезуть під прапором!»
Таким він був і таким залишиться в пам'яті багатьох, хто його знав.
Останні теплі дні квітня 2023 року стали великим випробуванням для сім’ї військового. Спочатку, коли Сергій Миколайович перестав виходити на зв’язок із рідними, вони були впевнені, що він знайдеться живим і сам зателефонує їм. І хотіли в це вірити.
Проте сталося непоправне: унаслідок штурмових дій і атаки противника південніше села Кузьмине в районі Серебрянського лісництва на Луганщині загинув 27 квітння 2023 року. Мужньо виконав військовий обов’язок.
Проводжати в останню путь Сергія Миколайовича прийшло дуже багато людей. Військові відмовилися покласти труну з загиблим воїном в машину й у весь шлях до кладовища несли її на руках. І це неспроста, тому що на війні Сергій Миколайович, будучи командиром взводу, завжди відстоював свою точку зору перед командуванням, навіть розуміючи, що це загрожує йому проблемами. Він захищав своїх бійців, бо відчував за них відповідальність так само, як колись за своїх школярів. Особливо щемно в той весняний сонячний день, серед квітучих садів його рідного села вітер ширив звуки пострілів почесної варти. У серцях односельців і тих, хто знав Сергія Самощенка, завжди залишатиметься пам’ять про героя та вдячність за його сміливість і оборону рідної держави.
Родина втратила найкращого чоловіка та батька, Україна втратила мужнього героя.
Сергій Миколайович Самощенко похований 06 травня 2023 року в с.Веселе Путивльської громади.
