МЕТАЛЕВИЙ ПРИСМАК І ТИША ЗОНИ: ІСТОРІЯ ЛІКВІДАТОРА ІВАНА ЛИТВИНОВА
До 40-х роковин Чорнобильської катастрофи ми згадуємо тих, хто ціною власного здоров’я і життя долав її наслідки. Герої живуть серед нас, у нашій громаді.
Шлях в епіцентр катастрофи
На момент аварії на ЧАЕС Івану Андрійовичу Литвинову було лише 30 років. Він працював старшим водієм у центральній районній лікарні міста Путивль і навіть не уявляв, що невдовзі опиниться в центрі однієї з найстрашніших техногенних катастроф людства.
Вже 30 червня 1986 року його направили до зони відчуження. У складі аварійної групи Міністерства охорони здоров’я він вимірював радіаційний фон у 30-кілометровій зоні: досліджував ґрунт, воду та визначав рівень небезпеки.
«Було дуже спекотно… постійно хотілося пити, але воду з колодязів брати не можна — радіація. Працювали по 12–16 годин без вихідних.
Найбільше вражала тиша і порожнеча — лише кілька кошенят нагадували, що тут колись вирувало життя… Біля четвертого енергоблоку показники зашкалювали. Якраз тоді там шахтарі вручну копали тунель під реактором. І той металевий присмак — його не забути», — згадує Іван Андрійович.
Життя після Чорнобиля
Повернувшись, Іван Литвинов присвятив себе допомозі іншим:
2001–2015 рр. — очолював районну організацію «Союз Чорнобиль України».
З 2015 року — голова громадської організації «Чорнобильці Путивльщини».
Сьогодні Іван Андрійович має статус учасника ліквідації наслідків аварії 1-ї категорії.
Глибока шана і щира вдячність усім ліквідаторам, які стали на захист життя і майбутнього наступних поколінь. Ви — наш щит і наша совість.
