ЯКЕ МАЙНО, НАБУТЕ В ШЛЮБІ, НЕ Є СПІЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПОДРУЖЖЯ
Сімейний кодекс України встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (стаття 60 Сімейного кодексу України).
Проте не все майно, яке з’явилося під час подружнього життя, є власністю обох. Глава 7 Сімейного кодексу України визначає перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.
Так, статтею 57 Сімейного кодексу України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
-
майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
-
майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто;
-
житло, набуте нею/ним за час шлюбу внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
-
земельна ділянка, набута нею/ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала в її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земель державних і комунальних підприємств, установ і організацій, або одержана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
-
речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. (Речами індивідуального користування є одяг, взуття, косметичні препарати, лікувальні засоби тощо. Варто зазначити, що речі, придбані для професійних занять — медичне обладнання, музичні інструменти, оргтехніка тощо — не належать до речей індивідуального користування. Згідно зі статтею 61 Сімейного кодексу України ця категорія речей є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.);
-
премії, нагороди, які вона/він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим із подружжя право на частку цієї премії чи нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;
-
кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала їй/йому, а також як відшкодування завданої моральної шкоди;
-
виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров’я.
Крім того, суд може визнати особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте нею/ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.
Згідно зі статтею 58 Сімейного кодексу України, якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).
Також необхідно зазначити, що відповідно до глави 10 Сімейного кодексу України подружжя, а також особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, можуть укласти шлюбний договір, який дозволяє домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України й уважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина або чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини й інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування цим майном (стаття 59 Сімейного кодексу України).
